Одеса 2009 Odessa 2009


Інтегрований менеджмент як основний чинник



страница34/40
Дата31.07.2016
Размер7.16 Mb.
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   40

Інтегрований менеджмент як основний чинник

сталого розвитку прибережних та прирічкових територій
С.Ф. Слесаренок

Інтегроване управління прибережною смугою морів (ІУПС) – це підхід, який все більше і більше застосовується в усьому світі для досягнення сталого розвитку уздовж узбережжя. В 2002 році Європейський Парламент і Рада Європи видали Рекомендації ІУПС, які зобов’язують країни Європейського Союзу розвивати стратегії ІУПС і створювати правові та інституційні структури для впровадження ІУПС. Чорноморська комісія також промотує ІУПС на міжнародному рівні, зокрема за допомогою Консультаційної групи ІУПС і Міжнародної стратегії та плану дій з ІУПС.

Україна має досить значні обсяги прибережних територій. Площа Азовсько-Чорноморського (приморського) району становить 59227,6 кв. км., що становить 10% території України. Довжина узбережжя становить 2759,2 км, пляжі -1321 км. В прибережній зоні Азовсько-Чорноморського району знаходяться 2 біосферних заповідника, 6 природних заповідників, 35 заказників, 10 парків-пам`яток, понад 30 курортів. Численність населення, що мешкає в на приморських територіях складає 4,7 млн. осіб міського населення (76,5%), 1,4 млн. осіб сільського. Середня щільність населення складає 104,6 на кв. км. На прибережній території розміщено 56 приморських міст, 74 інших міст та селищ (периферійних), 22 порти, широкий спектр промисловості, газо гони, транспортні мережі, аеропорти, міжнародні транспортні коридори ЧЕС, Крітський N9, Євроазіатський, і т.д. Все це займає значну частку прибережної території.

Курортно-рекреаційна ємність – близько 455 тис. місць. Перспектива –близько 3 млн. місць (50% всього фонду України). Аграрний комплекс – зерновий, садівництво, виноградарство, 10,5% земельних ресурсів баштани, овочеві культури (без приватних господарств).

40% населення прибережних територій проживає у зонах потенційної небезпеки. Рівень урбанізації в середньому складає 75%. Парадокс полягає в тому, що все це 1,5-2 км зона навколо моря – тобто захисна смуга.

Прибережні території є низов’ям річних гідрологічних басейнів та місцем активної взаємодії між морськими та прісноводними екосистемами, де природні або антропогенні процеси споживання, виробництва та обміну речовин та енергії мають надзвичайно високий рівень. Управлінський персонал, менеджери в сфері економіки та екології все гостріше відчувають потребу в інтегрованому менеджементі водних та земельних ресурсів в зв’язку із комплексністю та складністю управління сталим розвитком прибережних територій , в особливості зі зміною парадигми від практики звичного секторального управління на практику інтегрованого управління.

Прісноводні ресурси є важливим фактором. що визначають стан природного середовища прибережних районів, а зміни в прибережній зоні в певній мірі можуть впливати на розташовані у верхів’ях ріки природні ресурси. Диференціація природно-ресурсного потенціалу та комбінація окремих природних ресурсів є важливим фактором формування різних стартових умов розвитку конкурентних переваг регіонів. Саме завдяки цьому діюча система економічних перерозподільчих відносин в Україні на сьогодні піддається справедливій критиці. Тим не менше, в епоху глобального вторгнення людини в природне середовище, диференціація природного ресурсного потенціалу по території не є єдиним джерелом цього впливу на економічну політику окремих регіонів.

Нераціональне використання природно-ресурсного потенціалу в одних регіонах, може негативно впливати на економічний потенціал інших. Дуже часто такий ефект проявляється в областях та регіонах, розташованих вище та нижче за течією річок. Так, зарегульованність верхів’я річок, створення водосховищ вражає регіони, що розташовані нижче зменшенням водності або, навпаки, підтопленням при аварійних попусках води.

В залежності від масштабу, комплексне регулювання території може передбачати інтегровану систему планування діяльності по управлінню річковим басейном – прибережною зоною або використовувати ефективні механізми для скоординованого регулювання прісноводних ресурсів та прибережних районів.

Комплексне управління ресурсами в прибережній смузі представляє собою процес, що сприяє освоєнню та регулювання водних, земельних та пов’язаних ресурсів в цілях екстракції на рівній основі максимальної вигоди з точки зору економічних та соціальних благ, без шкоди для сталості важливих екосистем. Існує потреба в поєднанні територіального і ландшафтного планування з інтегрованим управлінням прибережними землями та водами. Комплексне управління прибережним зонами вимогає самі різні елементи – такі як закони та нормативні положення, політика, участь зацікавлених сторін, плани дій, генеральні плани прибережних міст, еколого економічні оцінки стану територій і т. д. - та включають , наукові, технічні, економічні культурні та соціальні підходи. Таким чином, розробляючи та здійснюючи заходи в області інтегрованого та комплексного управління прибережними територіями, потрібно керуватися не однією тільки метою охорони навколишнього середовища, а виходити з самих різних економіко-соціальних цілей (включаючи управління водними та земельними ресурсами).

Лише такий підхід дозволить отримувати значні синергічні еколого-економічні ефекти.

Катастрофічні наслідки липневого паводку 2008 року зумовлені тривалим нехтуванням принципами сталого розвитку
О. Степаненко

ЕГО „Зелений Світ”


За даними спостережень постів Укргідрометцентру, внаслідок впливу потужного циклону протягом 22-28 липня 2008 року у Прикарпатському регіоні випадали надзвичайно сильні дощі. Сума опадів за цей період склала: у  Львівській області 50 - 344 мм, Івано-Франківській 38 - 388 мм, Чернівецькій 98-276 мм, Тернопільській 92-107 мм, Хмельницькій 115-260 мм, що становить 95 - 293 % місячної норми. В басейнах Дністра та гірських приток Дунаю сформувався екстремально високий дощовий паводок. За гідрологічними характеристиками він був близьким до історичних паводків 1941 та 1969 років. Найвищі рівні води на річках по багатьох гідрологічних постах були близькими до історичних, а по ряду постів - перевищили історичні максимуми. Середня місячна водність річок басейну Дністра у липні становила 344-539 відсотки до норми18.

Як результат, у зоні стихійного лиха  на території Івано-Франківської, Чернівецької, Львівської, Тернопільської, Закарпатської та Вінницької областей затоплено біля 42 тис. житлових будинків, більше 35 тис. га сільськогосподарських угідь, пошкоджено 360 автомобільних та 560 пішохідних мостів, розмито 681 км автомобільних доріг19.

За повідомленнями МНС України, у зоні стихійного лиха 23 – 28 липня загинуло 32 особи20. Найбільше жертв – у Івано-Франківській області – 25 осіб, з них 7 дітей. Лише в селі Прутівка Снятинського району паводок забрав 8 людських життів.

З огляду на масштабні руйнівні наслідки, що охопили значну територію Івано-Франківської, Чернівецької, Львівської, Тернопільської, Закарпатської та Вінницької областей, його можна вважати найбільшою природною катастрофою за всю історію незалежної України. Влада змушена був визнати, що держава у її нинішньому стані технологічно та організаційно неспроможна протистояти таким випробуванням.21

Але липневий паводок 2008 року спричинили не лише екстремальні метеокліматичні явища. Його катастрофічні наслідки значною мірою сформовані внаслідок багаторічної нераціональної людської діяльності. Вони зумовлені як низькою спроможністю системи цивільного захисту, так і прорахунками в плануванні та забудові територій населених пунктів, спорудженні гідротехнічних та енергетичних об‘єктів, у процесі їхньої експлуатації. Держава значною мірою втратила ефективний контроль за сферою природокористування: за ситуацією у водному, лісовому, сільському господарстві, за розробкою корисних копалин у річкових долинах.

Тривала орієнтація на моделі наукового необґрунтованого, виснажливого, незбалансованого по екологічних чинниках розвитку спричинила неприродні трансформації великих територій Прикарпатського регіону. Вони й сформували додаткові чинники нестабільності екосистем басейну Дністра та багатократно підсилили руйнівну дію паводку.


Роль лісових ландшафтів у виникненні паводків на Дністрі

Наслідки стихійного лиха на певний період загострили увагу до проблем лісового господарства, адже стан лісових ландшафтів відіграє вагому роль у формуванні паводків на Дністрі.

Загальновідомо, що ліс виконує важливі екологічні функції: поглинання атмосферного вуглецю, стримування опадів, регуляція поверхневого стоку та гідрологічного режиму, протидія ерозії ґрунтів, стабілізація річкових русел та ін. Особливо значимими в сенсі регулювання річкового стоку є гірські ліси. Водорегулююча здатність 1 га гірських лісів еквівалентна 10 га рівнинних. При цьому збільшення на 1 % лісистості водозбірних басейнів збільшує водність у меженний період на 9-12 мм22.

Лісові ландшафти природно переважають у верхів’ях Дністра, а в середній частинi його басейну також займають значні території. Тому їхній вплив на клімат i загалом на екологічну ситуацію в регіоні, у порівнянні з іншими компонентами екосистем, є найпотужнішим23.

Як відомо, основну частину річкового стоку Дністра формують саме його карпатські притоки. Вони ж найбільшою мірою впливають на швидкість наростання та висоту дністровських паводків. У меженний період ці притоки значно міліють, але зливи у горах викликають стрімке зростання їхніх рівнів. Ліси у витоках гірських річок, широкі та вологі річкові заплави прикарпатських річок, у тому числі долина самого Дністра, завжди певним чином пом’якшували різкі коливання рівня води. Так, за даними сорокарічних стаціонарних досліджень вчених УкрНДІ гірського лісівництва, стиглі деревостани в горах здатні в чотири рази зменшувати піки паводків24.

Та не можна оминути увагою того факту, що у другій половині минулого століття надмірними рубками та нераціональною практикою лісовідновлення завдано значної шкоди лісам Західного регіону України. Протягом століття зменшилась більш ніж наполовину площа лісів Карпат та басейну Дністра загалом. Існуючих лісових насаджень недостатньо і розміщені вони нерівномірно. Неприпустимо низькою є у прикарпатському регіоні частка стиглих лісів, тоді як відомо, що саме багатовікові ліси з багатим видовим складом свої екологічні функції виконують найповніше.

У Карпатському регіоні за останнє століття відбулися безпрецедентні зміни в структурі лісів: площі дібров зменшилися втричі, букових лісів – на 20%. Натомість площі післялісових пасовищ та сінокосів виросли у 2 – 3 рази. Тільки за повоєнні 10—15 років оголилися близько 20 відсотків покритої лісом площі Карпат, де формується стік правих приток Дністра. Інтенсивне знеліснення Карпат відбулося також і протягом останніх 20 років.25

Як результат, нинішній показник лісистості у Карпатах є значно нижчим від екологічного оптимуму (36,7 % проти оптимальних 50 – 55%). Аналогічна ситуація у лісостеповій зоні: у Прикарпатті та на Поділлі. Наприклад, на Тернопільщині реальна лісистість складає близько 13,8% проти оптимальних 18 - 25%.

Можна стверджувати, що обсяги рубок останніх десятиліть на Тернопільщині перевищують спроможність лісових екосистем до відновлення. Якщо в 1995 році державними лісовими господарствами області вирубувалось 67.8 тис. куб. м. деревини, в 2000 році - 71.9 тис. куб. м., то в 2004 році вирубано 100.5 тис. куб. м., у 2005 році - 125.3 тис. куб. Затверджена річна розрахункова лісосіка для держлісгоспів області на 2007 – 2010 роки становить вже 145 тис. кубометрів щороку!

Особливо ця динаміка збільшення суцільних рубок простежується дубових та ясеневих лісах, а надто вже у букових: з 2.2 тис. куб. м. в 1995 році до 22 тис. куб. м. в 2004 році - тобто в 10 разів! За останні 2-3 роки рубки головного користування зросли в лісогоспах області в 1.5-2.0 рази.

Ігноруються принципи сталого лісокористування: необґрунтовано занижується вік рубок деревини, надалі триває багатократно критикована практика ведення суцільних рубок на великих площах – у тому числі на гірських крутосхилах та у долинах річок, у теплу пору року, з примітивним трелюванням деревини, захаращенням лісосік, що руйнує рослинний покрив та провокує подальшу ерозію.

Почастішали випадки зухвалих самовільних вирубок – у тому числі на заповідних територіях та землях водного фонду.

У перші тижні після паводку розпорядженням Президента для вивчення стану ведення лісового господарства у зоні стихійного лиха було створено спеціальну комісію, очолену заступником Генпрокурора Т.В. Корняковою.26 Комісії доручалося вивчити стан додержання лісового законодавства, проаналізувати здійснювані заходи з охорони і захисту лісів, вивчити питання додержання законодавства при прийнятті рішень про вилучення земель лісового фонду, внести пропозиції щодо впорядкування лісокористування і т. ін. На жаль, офіційний звіт про роботу цієї комісії все ще не оприлюднений. Генпрокуратура повідомила лише про поодинокі факти правопорушень у відповідь на інформаційні запити з цього приводу, адресовані Президентові України та Генпрокурору27.

Найбільш резонансним прикладом на Тернопільщині є знищення заповідного урочища «Стінка» поблизу с. Вільхівці на Борщівщині, що знаходилося під «охороною» Чортківського ДЛГ та у складі земель регіонального ландшафтного парку «Дністровський каньйон». Свідченням дій організованих злочинних груп тут є безрезультатність розслідувань, що кілька років поспіль проводилися органами МВС та прокуратури. Цими браконьєрськими рубками, здійсненими на площі близько 80 га, державі завдано господарських збитків на 2,5 мільйони гривень. Шкода, завдана природному середовищу взагалі на піддається грошовому обчисленню. Свідченням дій організованих злочинних груп тут є багаторічна безрезультатність розслідувань, що кілька років поспіль проводилися органами МВС та прокуратури.

Інший приклад – за інформацією Держекоінспекції лише за 9 місяців 2008 року самовільними рубками деревини в угіддях ДП «Бережаниагроліс» завдано збитків державі на суму 786 тисяч гривень.

Недостатнім та не завжди раціональним виявляється лісовідновлення. Заходи першого етапу Державної програми «Ліси України» на 2002 – 2015 роки не виконано в усіх регіонах країни. При наявних в Україні темпах лісовідновлення оптимальної лісистості (20%) буде досягнуто лише у 2184 році!28

Не доводиться дивуватися, що частота руйнівних дощових паводків особливо зросла на річках басейну Дністра у другій половині ХХ, на початку ХХІ століття. Значні паводки, що призвели до виникнення надзвичайних ситуацій, спостерігалися у 1941, 1969, 1974, 1977, 1980, 1992, 1993, 1995, 1997, 1998 та 2001 роках29.
Роль кліматичних чинників

Від початку ХХІ ст. зафіксовано швидке зростання річних сум активних температур в усіх регіонах України 30. Серед іншого глобальне потепління спричинює нестабільність кліматичних циклів та різкі зміни метеоумов, що проявлятиметься чергуванням періодів посух та злив. Очікується, що степова кліматична зона України все більш потерпатиме від нестачі вологи, а частота випадання екстремальних опадів зростатиме у вологих та гірських районах.31

Гірські екосистеми безпосередньо причетні до формування регіонального клімату. Так, наприклад, екосистема Карпат значною мірою визначає кліматичні процеси на значній території усіх прикарпатських держав, у тому числі в західних областях Україні. Гори формують тут специфічну динаміку повітряних мас і фронтів. Особливістю цієї місцевості є й те, що влітку тут переважає внутрішня гірсько-долинна циркуляція повітря, а над горами формуються умови, які часто провокують інтенсивні дощі та буревії32.

Очікується, що хвилі тепла та інтенсивні опади у горах Центральної та Східної Європи ближчим часом ще більш підсилять ризики виникнення раптових паводків. Серед інших спричинених зміною клімату явищ тут спостерігатиметься загалом низька водність річок, зменшення зимового сніжного покриву, зумовлене раптовими зливами зростання темпів водної ерозії, поширення хвороб та шкідників лісу, значні втрати рослинних та тваринних видів тощо33.

Авторитетні вітчизняні вчені доводять, що найважливішим проявом змін клімату в Західній Україні є саме збільшення частоти та інтенсивності стихійних гідрометеорологічних явищ, що пов’язані з процесами глобального потепління, змінами циркуляції повітряних мас та посиленням впливів атлантичних циклонів у формуванні регіонального клімату34.

Прогнози кліматичних змін, розроблені фахівцями Київського національного університету ім. Т.Шевченка, НАНУ, УААН, Укргідрометцентру, Держкомітету України по водному господарству дають підстави для таких очікувань:

- підвищення зимових температур, яке сприяє тому, що масштаби весняних (снігових) повеней стають меншими, тоді як паводконебезпечний період у Прикарпатському регіоні стає все тривалішим і фактично охоплює весь рік;

- збільшення кількості атмосферних опадів на 20%, насамперед у гірських та передгірських районах;

- збільшення частоти та масштабів надзвичайних ситуацій, пов’язаних з аномальною водністю та небезпечними гідрогеологічними процесами35.

Виходячи з того, що водність річок і особливості сезонного розподілу цієї водності також суттєво залежать від змін клімату, можна очікувати суттєвих наслідків від прогнозованих можливих змін планетарного і регіонального клімату України.

Очікуване потепління клімату приведе до нестійкості снігового покриву та до зменшення частки живлення річок талими водами. При потеплінні на 5 ОС це зумовить обміління багатьох малих річок в гірських та передгірських регіонах країни.

Реальною небезпекою навіть найм’якішого сценарію зміни клімату є зростання нестабільності річкового стоку та підвищення інтенсивності прибережних ерозійних процесів, у результаті чого добове коливання рівня води може сягати від 1 до 5 метрів. При цьому амплітуда сезонного коливання суттєво зменшиться.

Крім того, суттєве потепління може призвести до додаткового зменшення лісистості, а значить і до зменшення не лише водності у меженний період, але й водності загалом36.
Питання водогосподарської політики та планування розвитку територій

Липневий паводок вкотре підтвердив висновки про необґрунтованість і навіть шкідливість багатьох масштабних проектів господарського освоєння природних ландшафтів. Йдеться насамперед про нераціональну практику осушення річкових заплав, що призвела до значного зменшення в структурі річкового басейну Дністра водно-болотяних угідь.

Доводиться констатувати, що режим прибережних захисних смуг (ПЗС) майже скрізь порушується, натомість з року в рік не виконуються положення програм охорони довкілля щодо їхнього визначення, винесення в натуру, проведення заходів контурної меліорації, залуження та заліснення. Згадані явища додатково збільшують активність поверхневого стоку, підсилюють водну ерозію, замулення річкових русел, карстових порожнин, джерел, що живлять річки.

У Тернопільської області плановані обсяги створення прибережних захисних смуг (ПЗС) та водоохоронних лісонасаджень вздовж річок на період 2007-2010 років неприпустимо низькі. Базовою природоохоронною програмою передбачено їхнє створення лише у трьох районах області. Парадоксально, але у Монастириському, Бучацькому, Борщівському та Гусятинському районах, що постраждали від липневого паводку, виділення відносно невеликих коштів на створення ПЗС та водоохоронних лісонасаджень взагалі не передбачено! Натомість на вельми сумнівні з екологічної точки зору проекти регулювання, розчистки та поглиблення русел річок Програмою передбачено виділити біля 9 млн. бюджетних гривень! На ці грубі диспропорції згаданої програми вказувалося при її розробці та обговоренні у профільній комісії обласної ради, але депутатські пропозиції так і не було взято до уваги.

Держава в особі правоохоронних, контролюючих та водогосподарських органів допустила до масштабного варварського видобутку річкового каменю, гравію та піску просто в руслах прикарпатських річок та на землях водного фонду37. Ця протиправна, жодним чином не регламентована практика посилює руйнівну дію паводків, спричинює міграцію русел, створює аварійні ділянки, загрозу змиву великих територій берегів, у тому числі в населених пунктах.

Яскравими зразками такої діяльності є багаторічний безкарний видобуток річкового гравію та каменю, що здійснюється організованими злочинними групами поблизу с. Горигляди Монастириського району Тернопільської області, Возилів та Губин Бучацького району, в межах регіонального ландшафтного парку (РЛП) «Дністровський каньйон». За інформацією Державної екоінспекції ПП Андрусиком на території Добрівлянської сільради Заліщицького району у 2008 році було самовільно видобуто з русла Дністра та реалізувано піщано-гравійної суміші об'ємом більше 800 м3, чим завдано державі господарських збитків щонайменш на 160 тисяч гривень.

Досі в структурі агроландшафтів краю зберігається надмірно велика частка орних земель, особливо у долинах річок. На середньому Дністрі розораність віддавна перевищує критичні величини - у Вінницькій, Тернопільській, Хмельницькій областях розорано до 90% площі сільгоспугідь. Орні землі займають 63,1% території Тернопільщини. Останнім часом спостерігається парадоксальна ситуація, коли річкові заплави розорюються майже до урізу води, натомість на вододілах залишаються тисячі гектарів покинутої та забур‘яненої ріллі.

Величезні масштаби затоплення населених пунктів привертають увагу до проблем їхнього планування та розвитку. Історично подністровські села та містечка тяжіли до річкових долин. Сьогодні для такого розташування залишається все менше мотивацій, натомість процес будівництва у останні роки поширюється в просторі, захоплюючи заплави та схили долин, що мали б охоронятися, як землі водного фонду. Катастрофічні наслідки паводку мали б спонукати владу до припинення цієї будівельної вакханалії.

Чимало помилок зроблено у минулі роки у плануванні та будівництві у Прикарпатському регіоні гідротехнічних та протипаводкових споруд. Програми протипаводкових заходів не виконуються у зв'язку з недостатнім фінансуванням з державного бюджету, частина проектів низької якості.

У окремих випадках прорахунки у зведенні протипаводкових дамб сформували у людей та влади хибну ілюзію захищеності, жорстко розвіяну липневим паводком 2008 року – як то мало місце у селах Устя Зелене та Лука Монастириського району.

Крім того, існує багато запитань стосовно адекватності та своєчасності реагування на прогноз та зміни гідрометеорологічної ситуації 22 – 28 липня об’єктів гідроенергетики.

Як відомо, в якості одного з елементів системи протипаводкового захисту у 80-ті роки споруджений Дністровський гідроенергетичний вузол в складі двох ГЕС та ГАЕС, що нині добудовується. Рівень цього захисту в дні липневого паводку виявився вочевидь недостатнім. До того ж існує низка нез‘ясованих запитань з приводу адекватності реагування адміністрації ГЕС на зміни паводкового режиму на Дністрі. Можна припускати, що протягом 23 – 27 липня, коли приплив води до водосховища сягав до 5680 м3/с 38, скид води на ГЕС був недостатнім, а 27 – 28 липня – надмірним. 27 липня на Дністровській ГЕС було здійснено форсований скид води зі швидкістю 3500 м3/с, внаслідок чого в 25 населених пунктах Могилів-Подільського, Ямпільського та Муровано-Куриловецького р-нів Вінницької області, розташованих нижче ГЕС, затоплено 670 житлових будинків, з яких евакуйовані 3875 осіб39. Затоплена також освоєна ділянка долини Дністра на території Республіки Молдова.

На жаль, показники моніторингу гідрологічної ситуації на Дністрі у дні паводку, отримані з джерел Мінприроди, МНС та Держкомводу, дещо різняться. З сайту Держкомводу неможливо отримати оперативну інформацію про показники пропуску паводку 22 – 27 липня. Чомусь так сталося, що перше з доступних на сайті повідомлень датовано лише 29 липня.40

Не можна не звернути увагу на відсутність в Україні адекватної національної системи моніторингу гідрологічного режиму та інформування про стан річок басейну Дністра. Як наслідок, майже скрізь влада, населення, спеціальні служби невчасно отримували оперативну інформацію про динаміку паводку. Цей чинник в поєднанні з слабкою ресурсною спроможністю рятівних служб призвів до додаткових збитків, численних порушень права людей на екологічну безпеку та невиправданих людських жертв. Державна система прогнозування надзвичайних метеокліматичних явищ, попередження та реагування на них у дні паводку продемонструвала власну неадекватність. Вона потребує суттєвого реформування та підсилення.

Місцевими можновладцями свідомо гальмується виконання національних програм, указів Президента щодо створення нових природно-заповідних територій. Одним з прикладів такої антидержавної діяльності є багаторічне гальмування процесу організації національного природного парку (НПП) «Дністровський каньйон».

Створення НПП  “Дністровський каньйон” (далі – НПП) передбачено Законом України від 21.09.00 №1989-III “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки”, указами  Президента України  від 27.08.08 №774 „Про невідкладні заходи щодо розширення мережі національних природних парків”, від 10.09.2008 №826 „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19.08.2008 року „Про реалізацію органами виконавчої влади заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації природного характеру у зонах надзвичайної екологічної ситуації в окремих місцевостях Вінницької, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської та Чернівецької областей” в частині організації НПП „Дністровський каньйон”.

Вищезгаданою загальнодержавною програмою було передбачено створення НПП у 2002 – 2004 роках. Парк серед іншого повинен був сприяти дотриманню природоохоронного законодавства на територіях з особливим режимом охорони, а також - впровадженню практик наближеного до природи сільського господарства та лісівництва що мало б здійснюватися на основі принципів сталого, екологічно збалансованого розвитку.

Натомість станом на 2 квартал 2009 року у жодному з чотирьох адміністративних районів Тернопільщини, на території яких планується створення НПП, не завершено погодження актів вибору земельних ділянок. Найгірша ситуація у Борщівському та Заліщицькому районах – тут абсолютна більшість місцевих рад не погодила питання про передачу земель до НПП. Бездіяльними залишаються райдержадміністрації, яким у новій редакції Земельного Кодексу України надано широкі повноваження у справі підготовки висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, координації діяльності органів земельних ресурсів, передачі земельних ділянок у власність або у користування.


Каталог: files
files -> Чисть I. История. Введение: Предмет философии науки Глава I. Философия науки как прикладная логика: Логический позитивизм
files -> Занятие № Философская проза Ж.=П. Сартра и А. Камю. Философские истоки литературы экзистенциализма
files -> -
files -> Взаимодействие поэзии и прозы в англо-ирландской литературе первой половины XX века
files -> Эрнст Гомбрих История искусства москва 1998
files -> Питер москва Санкт-Петарбург -нижний Новгород • Воронеж Ростов-на-Дону • Екатеринбург • Самара Киев- харьков • Минск 2003 ббк 88. 1(0)
files -> Антиискусство как социальное явлеНИе
files -> Издательство
files -> Список иностранных песен
files -> Репертуар группы


Поделитесь с Вашими друзьями:
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   40


База данных защищена авторским правом ©uverenniy.ru 2019
обратиться к администрации

    Главная страница