Всеукраинская партия духовности и патриотизма



страница1/28
Дата12.06.2016
Размер5.24 Mb.
ТипСправочник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28




ВСЕУКРАИНСКАЯ ПАРТИЯ ДУХОВНОСТИ И ПАТРИОТИЗМА

ЦЕНТР РЕЛИГИОВЕДЧЕСКИХ ИССЛЕДОВАНИЙ И МЕЖДУНАРОДНЫХ ДУХОВНЫХ ОТНОШЕНИЙ ДОНЕЦКОГО ГОСУДАРСТВЕННОГО ИНСТИТУТА ИСКУССТВЕННОГО ИНТЕЛЛЕКТА


РЕЛИГИОЗНАЯ ПАЛИТРА ДОНЕЦКОЙ ОБЛАСТИ

СПРАВОЧНОЕ ПОСОБИЕ

Под редакцией

доктора богословия,

профессора А. Шевченко и

доцента И. Козловского

Донецк-2005 г.

Религиозная палитра Донецкой области. Справочник религиозных организаций. Под редакцией доктора богословия, профессора Шевченко А.И. и доцента Козловского И.А. – Донецк: ДонГИИИ, 2005.


Авторский коллектив:

Козловский И.А. – научный руководитель;

Луковенко И.Г. – ответственный секретарь;

Андросова В.И.;

Карпекина Г.В.;

Кондакова Л.В.;

Макаревская С.В.;

Папаяни И.В.;

Переверзева А.;

Сириченко Ю.В.;

Скибенко П.И;

Стасенко С.;

Хаджинова О.Ф.
Корректор: Андросова В.В.
Рецензенты: к.и.н. Кузьменко М.Н.

к.и.н. Губарев В.К.

Справочник религиозных организаций Донецкой области представляет собой уникальное издание, подготовленное Всеукраинской партией духовности и патриотизма и Центром религиоведческих исследований и международных духовных отношений и включает в себя обзор всех религиозных структур региона в историческом, вероисповедальном и социальном аспектах, а также содержит конкретную информацию о современном состоянии конфессиональной карты области, статистические данные, в том числе адреса и телефоны религиозных организаций.


СОДЕРЖАНИЕ


Релігійна ситуація на Донеччині (замість передмови)
Православные церкви
Папаяни И.В. Общая история православных церквей

Луковенко І.Г. Українське православ’я:

Українська Православна Церква (Московського Патріархату)

Українська православна церква Київський Патріархат

Луковенко І.Г. Православна церква на Донеччині

Історія православ’я на Донеччині

Українська Православна церква (УПЦ) на Донеччині

Українська православна церква Київського патріархату (УПЦ КП) на Донеччині


СТАРООБРЯДЧЕСТВО
Луковенко И.Г. Русская православная старообрядческая церковь

Общая история старообрядчества

Старообрядчество на Украине

Старообрядчество в Донбассе

Папаяни И.В. Новозыбковская иерархия (Русская Древлеправославная Церковь)

Луковенко И.Г. Российская истинно-православная церковь


Католицизм
Римо-католическая церковь в Украине

Українська Греко-католицька церква


ПРОТЕСТАНТИЗМ
Евангельско-баптистские церкви

Сириченко Ю.В. История евангельско-баптистского движения в г. Донецке и Донецкой области


ПЯТИДЕСЯТНИЧЕСКОЕ ДВИЖЕНИЕ
Стасенко С. А. Общая история пятидесятнического движения. Пятидесятническое движение в СССР и Украине

Пятидесятническое движение в Донбассе

Cтасенко С. А. Харизматическое движение и Церкви Полного Евангелия

Харизматическое движение на Украине и в Донбассе

Вероучение харизматических церквей

Ритуальная практика харизматического христианства

Организационная структура

Хаджинова О.Ф. Церков христиан Адвентистов Седьмого дня

Краткая история Церкви Адвентистов седьмого дня

Зарождение и развитие Церкви АСД в Украине

Социальное служение Церкви Адвентистов седьмого дня

Макаревская С.В.Организация Свидетелей Иеговы в Украине и Донбассе

Общая история.

История Свидетелей Иеговы на территории Украины.

Структура организации.
Андросова В.И. Церковь Христова
ЛЮТЕРАНСТВО
Скибенко П. Лютеранство на українських теренах

Лютеранство у незалежній Україні

Віровчення лютеранських церков

Структура УЛЦ

Літургійна практика УЛЦ

Суспільно-політична діяльність громад УЛЦ

Переверзева А. Армянская Апостольская Церковь

История армянской церкви в Украине

Социальная позиция церкви

Вероучение Армянской Апостольской церкви

Богослужение Армянской Апостольской церкви

Иерархия Армянской Церкви


Новые религиозные движения
Луковенко И.Г. Церковь Божьей Матери Преображающейся (Богородичная церковь)

Луковенко И.Г. Армия спасения.

Луковенко И.Г. Церковь Нового Иерусалима

Луковенко И.Г. Новоапостольская церковь

Кондакова Л.В. Сахаджа Йога
ИУДАИЗМ

Луковенко И.Г. Общая история иудаизма

Иудаизм в Украине

Иудаизм в Донбассе

Вероучение иудаизма

Ритуальная практика иудаизма


ИСЛАМ

Карпекина Г.В. Общая история ислама

Козловський І.А. Своєрідність розвитку ісламського фактору в умовах Донецького регіону

ПРИЛОЖЕНИЕ 1. З А К О Н У К Р А Ї Н И Про свободу совісті та релігійні організації

ПРИЛОЖЕНИЕ 2. Извлечения из текстов конституций иностранных государств

ПРИЛОЖЕНИЕ 3. Извлечения из текстов законов и иных нормативных документов зарубежных государств

ПРИЛОЖЕНИЕ 4. МЕЖДУНАРОДНЫЕ ДОКУМЕНТЫ

ПРИЛОЖЕНИЕ 5. религиознЫЕ РЕСУРСЫ в Интернете

ПРИЛОЖЕНИЕ 6. СПРАВОЧНИК ЦЕРКВЕЙ И РЕЛИГИОЗНЫХ ОРГАНИЗАЦИЙ ДОНЕЦКОЙ ОБЛАСТИ И УКРАИНЫ

ПРИЛОЖЕНИЕ 7. ЗВІТ про мережу церков і релігійних організацій в Донецькій області станом на 1 січня 2005 року



Релігійна ситуація на Донеччині

(замість передмови)
Ідея написання довідника релігійних організацій Донеччини виникла вже давно, але робота над текстом розпочалася активно за ініціативи молодіжної секції Донецького обласного відділення Української асоціації релігієзнавців, яка водночас є складовою частиною Центру релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних стосунків Донецького державного інституту штучного інтелекту.

Донецька область – це надзвичайно цікавий регіон, де не тільки співіснують, але і співпрацюють різні релігійні течії з своєю історією, особливостями віросповідання, соціальною позицією і відповідною психологією. Все це потребує постійного аналізу за тими процесами, які відбуваються на теренах нашої області. Тому ініціативна група, яка започаткувала цей процес, вважає, що довідник повинен бути відкритим і постійно поповнюватися новою інформацією щорічно. Тому, по-перше, незважаючи на цілий ряд недоліків цього першого видання, ми сподіваємося на те, що наступні випуски будуть більш коректними з точки зору наукової і літературної редакції. І, по-друге, ми залишили за кожним автором статей право на неповторність стилю і мову написання.

На території Донецької області станом на 1 січня 2005 року з правом юридичної особи діє 1324 релігійні організації, а саме: 1265 релігійних громад, 18 релігійних центрів і управлінь, 9 монастирів, 1 лавра, 20 місій, 1 братство, 10 вищих духовних навчальних закладів. У 2004 році зростання релігійної мережі відбулося на 43 юридичні особи. Це значно менше в порівнянні з останніми роками ( у 2003 році зареєстровано – 63 юридичні особи, у 2002 році – 86, у 2001 році – 120 юридичних осіб). Пік зростання був у 2000 році (162 юридичних осіб). При цьому ускладнення релігійної мережі на Донеччині продовжується і зараз в регіоні нараховується 49 конфесійних напрямків.

95,7% всіх релігійних організацій області складають християнські конфесії. В області також діють 17 мусульманських, 18 іудейських, 10 буддійських релігійних організацій, 5 релігійних громад міжнародного товариства свідомості Крішни, 4 релігійні громади Всесвітньої чистої релігії, 2 релігійні громади «Наука Розуму» та по однієї релігійній громаді РУНВіри, Церкви Нового Єрусалиму та індуістського тантризму.

Свою діяльність на Донеччині продовжують послідовники бахаїзму, Церкви Об’єднання (муністи), церква Останнього Заповіту (віссаріонівці), Саї-Баби, Трансцедентальної Медитації (ТМ), Фалунь-Гунь тощо, які поки що не вирішили питання набуття прав юридичної особи.

Картина зростання релігійної мережі Донецької області має такий вигляд: у 1991 році діяло 216 релігійних громад, у 1992 році було зареєстровано 49 рел. громад, у 1993р. – 40 рел. громад, у 1994 р. – 59 рел.громад; у 1995 р. – 59 рел.громад; у 1996 р. – 86 рел.громад; у 1997 р. – 96 рел.громад; у 1998 р. – 85 рел.громад; у1999 р. – 120 рел. громад, у 2000 р. – 160 релігійних громад, у 2001р. – 115 релігійних громад, у 2002 р. – 79 релігійних громад, у 2003 – 61 релігійна громада, у 2004 – 43 релігійних громад.


Найбільш строкатою щодо конфесійних напрямків є картина у таких містах як Артемівськ, Горлівка, Донецьк, Костянтинівка, Краматорськ, Макіївка, Маріуполь, Слов’янськ, у Волноваському, Мар’їнському та Старобешівському районах.

Сучасна релігійна ситуація на Донеччині має певні загальноукраїнські риси, а саме:



  • продовжується процес суспільної реабілітації релігій;

  • посилюється роль релігій та церкви в усіх сферах суспільного буття;

  • формується у громадській думці позитивне ставлення до релігійного феномена як важливої складової духовної культури;

  • певна поляризація суспільства за конфесійною приналежністю;

  • спалахи межконфесійного протистояння та прояви нетерпимості на релігійному ґрунті.

Сучасний етап українського державотворення вимагає від нас особливо вдумливого і ґрунтовного аналізу процесу відтворення релігійних цінностей, визначення і осмислення релігійного компонента в глобальній стратегії національної безпеки для подальшої розбудови справді незалежної України.

Проблема релігійної толерантності в регіоні, питання миру і злагоди та об’єднання зусиль представників різних конфесій для подальшого розгортання соціально-значущої діяльності стали предметом постійного діалогу керівників і активних віруючих більшості церков та релігійних організацій Донецької області. За ініціативою Єпископа Донецького і Маріупольського УПЦ-КП Юрія (Юрчика Ю.Ю.), протопресвітера Донецького і Луганського УГКЦ о. Василя (Пантелюк В.), заступника Донецького обласного об’єднання ХВЄП Дорохова М.П. та керівника Центру релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних стосунків ДонДІШІ Козловського І.А. з травня 2003 року в регіоні функціонує консультативно неформалізована Рада церков та релігійних організацій Донеччини (координатор Ради – Козловський І.А.), в якій приймають постійну участь представники УПЦ-КП, УГКЦ, ЄХБ, ХВЄ, ХЄВ, Церков Повного Євангелія („Нове покоління”, „Посольство Боже”, Українська Християнська Євангельська Церква тощо), Церкви Христової, Церкви Божої, Божої Церкви в Україні, Церкви Ісуса Христа Святих Останніх днів та інших релігійних організацій, що стоять на соціально-конструктивних позиціях міжконфесійного діалогу. За цей період проведено спільними зусиллями членів Ради церков велика кількість заходів (концерти, „круглі столи”, конференції, „тижні сім’ї”, Свято жнив тощо). Рада прийняла активну участь в проекті „Утвердження толерантності в українському суспільстві шляхом кросс-регіональних і багатовимірних моніторингів релігійних процесів”, який підтримано міжнародним фондом „Відродження” і в його рамках зініціювала і провела спільно з Донецьким державним інститутом штучного інтелекту, Центром релігієзнавства ДонДІШІ та Донецьким відділенням Української асоціації релігієзнавців І Міжнародну науково-практичну конференцію (12 березня 2004 року) „Духовна і соціально-значуща роль церков та релігійних організацій у світі і в Україні”. Рада церков здійснює і певні кроки у поглибленні процесу спілкування й обміну ідеями, думками і проектами між владою і релігійними організаціями, але з тим, щоб процес цей був більш прозорим і динамічним. У релігійних діячів різних конфесій є бажання створення нових форм діалогу, що відповідало б сучасним умовам України і не було простим калькуванням колишніх форм діалогу влади і суспільства. Виходячи з логічного усвідомлення проблеми необхідно визначити засади для такої консолідації конфесійних сил регіону і України, єдині правила для розвитку процесу і можливі форми взаємодії.

Але, нажаль, держава на регіональному рівні не завжди проводить в життя конституційні принципи рівності всіх релігійних організацій перед законом і створює певні переваги однієї церкви (а на Сході України це УПЦ Московського патріархату) перед іншими.

Це не закріплене законодавчо нерівноправ'я має місце в реальній політичній практиці на місцях. Подібна фаворитизація однієї церкви порушує не тільки основні принципи демократії і справедливості, але і виховує серед віруючих інших конфесій загрозливу недовіру до органів влади і до політики держави стосовно релігії і церкви.

Дослідження стану релігійної толерантності, які проводилися Центром релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних стосунків ДонДІШІ в рамках вищеозначенного проекту на Сході України, виявили наступну картину. Було опитано 857 респондентів з числа експертів, релігійних лідерів, активних членів церков та простих громадян (віруючих і невіруючих). І більшість з них – 85%, визначили наявність релігійної дискримінації, а 65% заявили про своє знання протегування з боку влади одній церкві – УПЦ МП. 43% респондентів на Сході України визнають сучасний стан релігійної свободи в Україні як проблемний. І до причин такого стану речей віднесли: домінування віруючих та ієрархів УПЦ МП та їх активне лобіювання своїх інтересів через ЗМІ, органи влади та масову свідомість; небажання або невірна політика стосовно надання ефірного часу для релігійних організацій за винятком УПЦ МП; слабка інформованість населення щодо стану релігійної свободи; політизованість релігійних відносин; протегування з боку держави лише одній церкві – УПЦ МП; криза українського православ'я; брак взаєморозуміння і любові тощо.

Сучасний світ, витканий з протиріч, штучних і природних поділів за етнічними, релігійними, мовними та іншими ознаками, проте, під впливом глобальних змін прагне до об'єднання на стабільних правових, демократичних, історично перевірених основах. Світ шукає нові форми забезпечення стабільності і єднання. Не обходить і Україну подібна ситуація, яка в умовах нашої країни посилюється проблемами економічного характеру, політичною неструктурованістю і невисоким рівнем культури громадян. Для того, щоб не допустити подальшого міжрелігійного і державно-церковного непорозуміння, та позитивно впливати на процес забезпечення стабільності всіх компонентів політичного, економічного і духовного життя в Україні необхідно:

1. Об'єднати зусилля позитивно-здорових сил різних релігійних конфесій. Ідея духовного єднання, взаєморозуміння та толерантності в суспільстві має шанс на існування в тому випадку, якщо в її основу покласти тверде правове підґрунтя, враховуючи всі етнічні, духовні і ментальні особливості того чи іншого регіону країни.

2. Налагодження взаємовідносин між конфесіями має відбуватися на рівних правах, згідно чинного законодавства, щоб ні в якому разі не порушувати права жодної зі сторін та не нав’язувати своїх поглядів.

3. Має бути відсутній політичний фактор, а за основу покладений принцип дружнього співіснування і співпраці заради духовного та соціального блага всіх.

4. Держава повинна відмовитись від протегування жодної з релігійних організацій і активно розвивати конструктивний і плідний діалог з усіма суб’єктами релігійного життя країни.

Ініціативна група з написання довідника висловлює щиру подяку Голові Всеукраїнської партії духовності і патріотизму, ректору ДонДІШІ, д.т.н., доктору богослов’я, професору Анатолію Івановичу Шевченко за участь в науковому редагуванні тексту і всебічну підтримку проекту.

Керівник авторського колективу І.А. Козловський

Голова Донецького

обласного відділення

Української асоціації

релігієзнавців

Керівник Центру

релігієзнавчих досліджень

та міжнародних

духовних стосунків,

доцент кафедри релігієзнавства ДонДІШІ

Православные церкви

Папаяни И.В.

Общая история православных церквей
Автокефальные православные церкви

В настоящее время православие в организационном отношении раз­делено на ряд самостоятельных (автокефальных) церквей. Их канониче­ское достоинство отражено в официальном перечне предстоятелей православных церквей – «диптихе чести». Согласно этому списку церкви располагаются следующим образом — Константинопольская, Алексан­дрийская, Антиохийская, Иерусалимская, Русская, Грузинская, Серб­ская, Румынская, Болгарская, Кипрская. Элладская (греческая), Албан­ская, Польская, Церковь Чешских земель и Словакии, Американская.

Православные поместные церкви объединены общностью вероуче­ния, культа, канонических правил, но отличаются друг от друга своими социальными концепциями, политической ориентацией духовенства.

Константинопольская православная церковь. Являясь одной из старейших, она считается первенствующей: имеет другое назва­ние — Вселенская церковь или Вселенская патриархия.

В восточных областях Римской империи в первые века нашей эры преобладала греческая культура. Развитие церкви на раннем этапе, на­чавшееся с миссионерской деятельности, привело к христианизации греческой цивилизации. Вначале византийский епископ находился в подчинении митрополита г. Гераклея. Но влияние его особенно возрос­ло после того, как император Константин в 324 г. перенес столицу из Рима в маленький греческий город Византии, переименованный затем в Константинополь. Согласно канону I Константинопольского собора 381 г., епископ этого города «занимает место по чести непосредственно за епископом Рима, потому что Константинополь — это Новый Рим». После получения Константинополем более высокого статуса он начал распространять свое влияние и на другие церкви.

В 451 г. на Халкидонском соборе Константинопольская церковь вместе с другими восточными церквями (Александрийской, Антиохийской, Иерусалимской) получила статус патриархата, а ее глава был фор­мально приравнен к папе римскому. В 588 г. Константинопольский пат­риарх получил титул архиепископа Константинополя — Нового Рима и вселенского патриарха Востока. После раскола в христианстве на пра­вославие и католицизм константинопольский патриарх стал «первым среди равных». В 1204 г., когда во время Четвертого крестового похода Константинополь был разорен и разграблен, а византийское правитель­ство было вынуждено уйти в изгнание, в городе был создан католиче­ский Константинопольский патриархат, управлявший церковью вплоть до освобождения города греками в 1261 г. В 1453 г. Константинополь захватили турки-османы, и Византийская империя пала. В условиях ту­рецкого господства многие православные храмы превратились в мечети. Хотя турки наложили на христиан много запретов, но в некотором роде они усилили власть патриарха, сделав его гражданским лидером многонационального общества внутри Империи, и он сохранил свой статус главного православного патриарха, но был вынужден перенести свою резиденцию в г. Фанар, ставший греческим кварталом Стамбула (новое турецкое название Константинополя).

Вплоть до 1922 г. Вселенский патриарх являлся не только духовным, но и политическим главой живших в Турции греков. После 1922 г. ту­рецкое руководство потребовало, чтобы кандидатура патриарха получа­ла одобрение турецкого правительства, которое в 1923 г. хотело удалить патриарха с Фанара, но, благодаря помощи различных международных организаций, это не удалось. В 1924 г. Константинопольская церковь перешла с юлианского календаря на григорианский.

По мере образования новых автокефальных церквей территория, на которую распространялась юрисдикция Константинопольской церкви, уменьшилась. В настоящее время под юрисдикцией этой церкви в Турции есть I архиепископия, Константинопольская, и 4 епархии: Халкидона, Имроза и Тенедоса, Деркоса, Принкипоса. За рубежом Константино­польской церкви подчинены архиепархии: Северной и Южной Амери­ки, которая в 1996 г. разделена на 4 отдельные митрополии: Америка (Соединенные Штаты); Торонто и вся Канада; Буэнос-Айрес и Южная Америка; Панама и Центральная Америка. Кроме того, в юрисдикции этой церкви находятся епархии: Австралии; Фиатейрии и Великобрита­нии; а также 6 других епархий: Галлии (во Франции); Германии; Авст­рии, Бельгии, Нидерландов и Люксембурга; Швеции и всей Скандина­вии; Новой Зеландии. Элладская церковь согласилась оставить под юрисдикцией Константинопольской церкви острова Крит и Южные Спорады. В юрисдикции этой церкви находятся Финляндская автоном­ная и Критская полуавтономная церкви, а также монашеский комплекс на св. горе Афон в Греции, включающий 20 монастырей. Глава Кон­стантинопольской церкви, патриарх Варфоломей I, имеет титул Архие­пископа Константинополя — Нового Рима и Вселенского Патриарха, с ре­зиденцией в Стамбуле (Турция), стоит во главе Священного Синода, состоящего из 12 действующих митрополитов, епархии кото­рых находятся в Турции.

Патриархия управляет несколькими богословскими учреждениями в Греции, среди которых школа монастыря Иоанна Богослова на острове Патмос, Патриарший институт религиозных исследований в Салониках и Критская православная академия. Помимо этого в 1933 г. Священный Синод Вселенской патриархии дал статус официального патриаршего института Православному патриаршему институту им. Афинагора при Высшем богословском союзе в Беркли (Калифорния). Патриархия также содержит Православный центр в Шамбсзи (Швейцария). В конце 1997 г. в Шамбсзи открылся новый Институт православного богосло­вия.

Последователи Константинопольской православной церкви имеются в США, Канаде, Аргентине, Чили, Уругвае, Австралии, Новой Зелан­дии, Германии, Великобритании, Франции, Бельгии, Швеции, Австрии и других странах.

Александрийская православная церковь. Это одна из древней­ших поместных церквей, имеющая также название Греко-православ­ный патриархат Александрии. Ее основателем считается апостол Марк. Она возникла в 30-е гг. I века н. э., а во ІІ в. в Александрии уже имелась епископская кафедра, позднее оформившаяся в самостоятельную цер­ковь. Статус патриархата Александрийская церковь получила на Халкидонском соборе 451 г. вместе с другими древними церквями. Пользуясь уважением поместных православных церквей, она занимает в «диптихе чести» второе место после Вселенской патриархии.

В V в. в церкви произошел раскол, в результате которого большин­ство египетских христиан стали монофизитами, образовав Коптскую церковь.

В начале XVI в. после завоевания Египта турками-османами цер­ковь пришла в упадок и попала в подчинение Константинопольского патриархата. Только в 1846 г. с избранием патриарха Ерофея I патриар­хи снова стали постоянно жить в Александрии. Участие Вселенской патриархии в руководстве Александрийской церковью закончилось со смертью Ерофея I в 1858 г.

Патриарх Мелитиос II (1926—1935) разработал правовые каноны патриархии и представил их египетским властям. По этим законам пат­риархия оставалась независимой и пользовалась защитой государства. Мелитиос также основал семинарию Св. Афанасия, упорядочил систе­му церковных судов, распространил юрисдикцию патриархии на всю Африку. Богослужения в Александрийской церкви совершаются на гре­ческом и арабском языках. С 1928 г. принят григорианский календарь.

В начале XX в. значительная иммиграция греков и православных арабов в Египет и другие части Африки увеличила число прихожан пат­риархии. В 30-х гг. стихийное сближение африканских туземцев с пра­вославной церковью началось в Уганде под руководством бывшего анг­лийского священника Рубена Спартаса. Он получил полное приобще­ние к Александрийской патриархии в 1946 г., и в 1958 г. православные общины Восточной Африки под его руководством были организованы в Иринопольскую архиепископию со штаб-квартирой в Найроби. В нояб­ре 1994 г. Священный Синод патриархии создал отдельную епархию для Уганды и избрал первого черного епископа Иринопольского Теодора Нагиаму. Папа Парфений III, занимавший эту должность с 1986 по 1996 г., был ярким представителем экуменического движения и одним из президентов Всемирного совета церквей.

Глава Александрийской церкви, папа Петр VII, имеет титул: Папа и Патриарх Александрии и всей Африки, с резиденцией в Александрии. Патриарх возглавляет Священный Синод, состоящий из всех действую­щих архиереев, и избирается совместно духовенством и мирянами.

Благодаря усилиям архиепископа Кипра Макариоса III в 1981 г. в Найроби открылась семинария. Имеется Институт восточных исследо­ваний, издающий историко-богословский сборник «Аналекта».

Юрисдикция Александрийской церкви распространяется на всю Африку. Церковь имеет одну Александрийскую архиепископию, управ­ляемую самим патриархом, три епархии в Египте и других странах Аф­рики. В 1956 г. в Одессе открыто подворье Александрийской православ­ной церкви.



Каталог: jspui -> bitstream -> 123456789
123456789 -> Задачах: а определение терминов «концепт» и«концепто-сфера»
123456789 -> Моделирование нагрузок при экспериментальном исследовании подшипников
123456789 -> Реферат: Статья посвящена анализу «философии практики»
123456789 -> C. И. Побожий (г. Сумы) музыка в жизни и творчестве в. А. Серова многогранное творчество В. А. Серова принадлежит не только русской, но и украинской культуре
123456789 -> Ресурсное обеспечение экономического развития промышленных регионов в кризисных условиях
123456789 -> Система видеонаблюдения для машиниста шахтного электровоза
123456789 -> Увеличение количества уровней выходного напряжения двухуровневого автономного инвертора напряжения
123456789 -> Расчет емкости конденсаторов гибридного многоуровневого преобразователя частоты на базе четырехуровневого инвертора Афендикова М. Н., студент; Шавёлкин А. А., доц., к т. н
123456789 -> Сборник трудов VIII международной научно-практической конференции-выставки
123456789 -> Главное управление образования, науки и кадров


Поделитесь с Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28


База данных защищена авторским правом ©uverenniy.ru 2019
обратиться к администрации

    Главная страница